Історія справи

Постанова від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23

Постанова

Іменем України

8 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 489/6074/23

провадження № 14-85цс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.,

суддів Банаська О. О., Воробйової І. А., Губської О. А., Дашутіна І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання незаконними наказів, стягнення нарахованих сум при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником

- адвокатом Лягу Юрієм Мірчовичем, на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року,

УСТАНОВИЛА:

Вступ

1. Спір у цій справі стосується реалізації працівником права на отримання виплат у зв`язку з його звільненням з роботи, а саме компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, а також суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

2. Суд першої інстанції своїм рішенням такі позовні вимоги задовольнив частково.

3. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги працівника щодо стягнення з роботодавця суми вихідної допомоги та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні вказаної вимоги. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку змінив. Суд апеляційної інстанції зменшив розмір такої вимоги, керуючись висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19).

4. З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивачка не погодилася та звернулася зі скаргою до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який зі свого боку передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5. Передача справи мотивована необхідністю відступу від висновків судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловлених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, щодо неможливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з набранням чинності норми статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у новій редакції, яка обмежує період, за який може стягуватися середній заробіток, шістьма місяцями.

6. Перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі питання:

1) чи є встановлення законом шестимісячного строку відповідальності гарантією співмірності, що виключає необхідність застосування пропорційності у кожному конкретному випадку стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

2) чи існує можливість судової дискреції при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням нової редакції статті 117 КЗпП України починаючи з 19 липня 2022 року з урахуванням обставин цієї справи.

7. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду мала вирішити виключну правову проблему та розтлумачити положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

Короткий зміст позовних вимог

8. 25 травня 2022 року рішенням наглядової ради Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі - АТ «Миколаївгаз», Товариство) (протокол № 25/05-2022) позивачку обрано до складу правління на посаду директора з капітального будівництва з 1 липня 2022 року. 24 червня 2022 року між нею та Товариством укладено строковий трудовий контракт.

9. 15 серпня 2023 року наказом № 1079-ос на підставі рішення наглядової ради Товариства ОСОБА_1 звільнена з посади з 16 серпня 2023 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (пункт 1 наказу). Цим же наказом позивачці призначено виплату вихідної допомоги в розмірі шести середньомісячних зарплат та компенсацію за 18 днів невикористаної відпустки.

10. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду міста Миколаєва (найменування суду змінено на Інгульський районний суд міста Миколаєва) з позовом до АТ «Миколаївгаз».

11. Позивачка стверджує, що відповідно до розрахункового листа АТ «Миколаївгаз» на момент звільнення їй нараховано 4 012 795,10 грн, з яких: 3 668 182,08 грн - вихідна допомога; 163 783,26 грн - компенсація за невикористану відпустку; 14 453 грн та 5 029,00 грн - одноразові премії; 43 418,80 грн - оклад; 117 946,96 грн - оплати за середнім заробітком. За цим листом борг Товариства перед ОСОБА_1 на кінець серпня 2023 року становив 3 127 664,73 грн.

12. Проте в день звільнення Товариство не провело повний розрахунок.

13. 30 серпня 2023 року АТ «Миколаївгаз» погасило перед позивачкою заборгованість за виплатами при звільненні, проте не у повному обсязі.

14. Частково невиплаченими залишилися суми вихідної допомоги у розмірі 2 670 816,00 грн та компенсації за невикористану відпустку - 61 261,02 грн.

15. Зазначає, що така заборгованість виникла в результаті того, що вже після звільнення позивачки АТ «Миколаївгаз» видало накази, на підставі яких в односторонньому порядку зменшило належні їй виплати. Відповідач виключив з розрахунку середнього заробітку виплачену позивачці премію в сумі 1 242 240,00 грн, що стало наслідком зменшення розміру вихідної допомоги з 3 668 182,08 грн до 997 366,08 грн (різниця 2 670 816,0 грн) та компенсації за невикористану відпустку - з 163 783,26 грн до 102 522,24 грн (різниця 61 261,02 грн).

16. Загальна сума, на яку зменшені виплати без урахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору (532 755,00 грн), складає 2 199 321,99 грн (нетто).

17. Позивачка вважає ці дії відповідача незаконними і вказує, що він повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

18. З огляду на викладене, ОСОБА_1 просить суд:

1) визнати незаконними накази АТ «Миколаївгаз»: від 24 серпня 2023 року

№ 1141-ос «Про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно з наказом про звільнення ОСОБА_1 від 15 серпня 2023 року № 1079-ос»; від 12 вересня 2023 року № 1221 «Про скасування наказу від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про виплату премій» в частині, що її стосується;

2) стягнути з АТ «Миколаївгаз» на її користь 2 199 321,99 грн заборгованості з належних при звільненні сум (без подальшого утримання податків та зборів);

3) стягнути з АТ «Миколаївгаз» середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день ухвалення судового рішення виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 28 390,38 грн.

Короткий зміст судових рішень і мотиви їх ухвалення

Рішення суду першої інстанції

19. Ленінський районний суд міста Миколаєва рішенням від 21 лютого 2024 року з урахуванням ухвали цього суду від 13 березня 2024 року про виправлення описки позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

20. Стягнув з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 належну їй як звільненому працівнику суму (розраховану без вирахування податків і зборів) у розмірі

344 093,52 грн, з яких: 61 261,02 грн - компенсація за невикористану відпустку, 282 832,50 грн - вихідна допомога. Стягнув з Товариства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період часу із 17 серпня 2023 року до 21 лютого 2024 року в розмірі 1 309 970,64 грн.

21. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив. Розподілив судові витрати.

22. Додатковим рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2024 року стягнуто з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 073,75 грн.

23. Суд своє рішення мотивував тим, що видача оскаржуваних наказів після припинення трудових відносин з ОСОБА_1 не створює правових наслідків для нарахування вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки. Доводи щодо нелегітимності виплаченої у травні 2023 року премії у сумі 1 242 240 грн не мають правового значення, оскільки не надано доказів того, що рішення наглядової ради Товариства про виплату премії визнано недійсним, а отже, сума, нарахована позивачці у травні 2023 року, є іншим одноразовим місячним заохоченням (премією), що нарахована відповідно до пункту 9 додатка до контракту. Тому з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 344 093,52 грн (61 261,02 грн компенсації за невикористану відпустку та 282 832,50 грн вихідної допомоги), а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період із 17 серпня 2023 року до 17 лютого 2024 року в розмірі 1 309 970,64 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції

24. З таким рішенням суду першої інстанції не погодилися обидві сторони спору.

25. АТ «Миколаївгаз» звернулося до Миколаївського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду:

1) скасувати в частині стягнення 344 093,52 грн [сума без утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору (брутто)], з яких: 61 261,02 грн компенсації за невикористану відпустку та 282 832,50 грн вихідної допомоги;

2) змінити в частині стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути 69 583,68 грн за період з 17 до 29 серпня 2023 року.

26. Товариство також просило змінити додаткове рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

27. Відповідач апеляційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції неправомірно включив до розрахунку премію в розмірі 1 242 240 грн, що була виплачена позивачці у травні 2023 року. Така премія за своєю правовою природою є одноразовою заохочувальною виплатою, яка згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), не має враховуватися при обчисленні виплат при звільненні.

28. АТ «Миколаївгаз» також зазначило, що суд першої інстанції припустився помилки при розрахунку вихідної допомоги. Суд неправомірно врахував виплати за червень та липень 2023 року, які були нараховані за середнім заробітком, що прямо заборонено законодавством (відповідач послався на абзац дев`ятнадцятий пункту 4 Порядку).

29. За розрахунками відповідача, середньоденна заробітна плата становить 7 731,52 грн, а загальна сума вихідної допомоги - 997 366,08 грн

(7 731,52 грн х 129 днів). Суму такої допомоги Товариство виплатило 30 серпня 2023 року.

30. Відповідно компенсація за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України має обчислюватися лише за фактичний період прострочення (9 робочих днів із 17 по 29 серпня) і становити 69 583,68 грн.

31. ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просила скасувати рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позову, ухвалу суду від 13 березня 2024 року та додаткове рішення від 13 березня 2024 року; ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі; розподілити судові витрати у зв`язку з розглядом апеляційної скарги.

32. Позивачка навела такі ключові доводи. По-перше, вказала на помилковість висновку суду щодо відсутності підстав для визнання незаконними наказів роботодавця про перерахунок виплат та скасування премії. Скаржниця наполягала, що ці накази були видані вже після припинення з нею трудових відносин, що є порушенням її трудових прав та спробою незаконно зменшити належні їй при звільненні суми всупереч вимогам Конституції України та КЗпП України. Вимоги про визнання наказів незаконними є невід`ємно пов`язані з вимогами про стягнення коштів.

33. По-друге, позивачка стверджувала, що суд першої інстанції припустився помилки при визначенні розміру компенсації та вихідної допомоги, безпідставно зменшивши належні їй суми. Вона не погодилася з кваліфікацією судом виплаченої у травні 2023 року премії в розмірі 1 242 240 грн як одноразового місячного заохочення. На її думку, ця премія є річною, нарахованою за чотири місяці і відповідно до Порядку мала бути включена до розрахунку середньої заробітної плати для наступних чотирьох місяців, що значно збільшило б розмір кінцевих виплат. Скаржниця зазначила, що суд проігнорував наданий нею розрахунок, а також відповідні роз`яснення Міністерства економіки України. З огляду на це вона просила стягнути суми вихідної допомоги в розмірі 2 387 983,50 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 2 443 518 грн.

34. Скаржниця не погодилася з додатковим рішенням суду першої інстанції, адже вважала, що суд безпідставно зменшив розмір правової (правничої) допомоги.

35. Миколаївський апеляційний суд постановою від 24 травня 2024 року рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з АТ «Миколаївгаз» вихідної допомоги в розмірі 282 832,50 грн, ухвалу від 13 березня 2024 року та додаткове рішення від 13 березня 2024 року скасував. У частині позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні ухвалив нове рішення, яким відмовив у її задоволенні.

36. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника суд апеляційної інстанції змінив. Стягнув з Товариства на користь ОСОБА_1 46 537,64 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Розподілив судові витрати.

37. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що видача оскаржуваних наказів після припинення трудових відносин із ОСОБА_1 не створює правових наслідків для нарахування вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки, а тому у разі скасування оспорюваних наказів це не вплине на розмір нарахованих сум при звільненні позивачки. Також апеляційний суд погодився з висновками та розрахунками суду першої інстанції щодо розміру виплати компенсації за невикористану відпустку, врахувавши положення Порядку.

38. Скасовуючи рішення в частині стягнення недоплаченої вихідної допомоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції при обчисленні середньої заробітної плати помилково не врахував приписи пункту 4 Порядку, за яким при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (зокрема, за час відрядження), що призвело до розрахунку завищеного розміру середнього заробітку.

39. Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд навів розрахунок, за яким такий складає за період із 17 серпня 2023 року до 21 лютого 2024 року

(7 731,52 грн х 132 робочих дня) 1 020 560,64 грн.

40. При цьому, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд апеляційної інстанції вирішив зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку пропорційно до задоволених позовних вимог (4,56 %) до 46 537,56 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

41. У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лягу Ю. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

42. У липні 2024 року на виконання ухвали Верховного Суду від 9 липня 2024 року (про залишення касаційної скарги без руху) представник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу (у новій редакції), в якій навів аналогічні вимоги.

43. Касаційна скарга подана з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Скаржниця вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Водночас зазначає, що суд апеляційної інстанції при застосуванні норм права, закріплених у статтях 116 117 КЗпП України, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних спірних правовідносинах [висновки викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), від 13 листопада 2019 року у справі

№ 761/24489/17 (провадження № 14-362цс19) та від 18 березня 2020 року у справі

№ 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19)].

44. Касаційна скарга мотивована таким. Роботодавець порушив імперативну вимогу трудового законодавства (стаття 116 КЗпП України), оскільки не здійснив фактичну виплату належних позивачці сум у день звільнення (16 серпня 2023 року), обмежившись лише наданням розрахункового листка. Наголошує, що на момент звільнення між сторонами не було будь-якого спору щодо розміру належних виплат, що підтверджується письмовим повідомленням роботодавця про нараховані суми (розрахунковий листок). Відсутність спору зобов`язувала роботодавця провести повний і остаточний розрахунок саме в день звільнення.

45. Оскільки роботодавець не провів розрахунку у встановлений законом строк, настали правові наслідки у вигляді спеціальної відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Ця відповідальність полягає у стягненні з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати. Вважає, що така затримка не може створювати передумову для оспорювання сум, що підлягають виплаті.

46. Скаржниця також зазначила, що накази, видані роботодавцем після дати припинення трудових відносин, не можуть скасовувати чи змінювати права та обов`язки сторін, що виникли на момент звільнення. Застосування до цих правовідносин принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі [стаття 58 Конституції України, аналогія закону зі статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)] унеможливлює ретроактивне скасування вже нарахованих виплат. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому факту, що премія, яку відповідач намагався скасувати, була фактично виплачена, оподаткована та включена до офіційної податкової звітності. Товариство не довело вчинення дій щодо коригування звітності та повернення сплачених податків, що свідчить про безповоротність цієї господарської операції та неправомірність подальших наказів про скасування премії.

Рух справи в суді касаційної інстанції

47. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Касаційний цивільний суд) ухвалою від 1 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 2 липня 2025 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

48. Передача справи мотивована існуванням виключної правової проблеми щодо застосування статті 117 КЗпП Україниу редакції, чинній з 19 липня 2022 року, та необхідністю відступлення від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.

49. У згаданій справі Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові

від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та яка допускала можливість зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, не може застосовуватися до нової редакції норми права (статті 117 КЗпП України) після 19 липня 2022 року.

50. Колегія суддівКасаційного цивільного суду, що передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не погодилася з таким висновком, вважаючи, що обмеження строку є лише одним із критеріїв визначення справедливого відшкодування, тоді як інші підходи, встановлені Великою Палатою, зокрема розумність, справедливість, пропорційність, а також такі критерії, як розмір простроченої заборгованості та дії сторін, залишаються актуальними й після законодавчих змін, запроваджених Законом № 2352-IX. На думку колегії суддів, внесені зміни не скасували компенсаційного характеру відповідальності роботодавця та не позбавили суд права оцінювати обставини справи для знаходження балансу інтересів працівника та роботодавця, що створює правову невизначеність і потребує єдиного тлумачення від Великої Палати Верховного Суду.

51. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 липня 2025 року прийняла справу до провадження.

Обставини справи, встановлені судами

52. Рішенням наглядової ради АТ «Миколаївгаз» (заочне голосування) (протокол засідання від 25 травня 2022 року № 25/05-2022) припинено повноваження голови та членів правління Товариства 30 червня 2022 року у зв`язку із закінченням цього ж дня строку дії контрактів, а саме (серед інших) ОСОБА_1

- директора з капітального будівництва. Обрано з 1 липня 2022 року правління Товариства в такому складі (серед інших) ОСОБА_1 - директор з капітального будівництва. Вирішено вважати повноваження обраних голови та членів правління Товариства такими, що набули чинності з 1 липня 2022 року, строком на 3 роки, а саме до 30 червня 2025 року (включно).

53. Згідно з контрактом від 24 червня 2022 року, укладеного між сторонами спору, ОСОБА_1 (працівник) прийнята (найнята) на роботу в АТ «Миколаївгаз» до складу правління, а саме членом правління Товариства на посаду директора з капітального будівництва відповідно до рішення наглядової ради Товариства від 25 травня 2022 року (протокол № 25/05-2022). У пунктах 6.1-6.3 зазначено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється щомісячна винагорода у розмірі, визначеному в додатку до цього контракту. Додаткові витрати при виконанні працівником обов`язків, передбачених цим контрактом, встановлюються сторонами в додатку до цього контракту. Працівник може отримувати додаткову винагороду за результатами діяльності Товариства за рік (річна премія). Розмір річної премії та умови її виплати визначаються в додатку до цього контракту.

54. Згідно з додатком до вказаного контракту за виконання обов`язків, передбачених контрактом, працівнику встановлено щомісячний посадовий оклад в розмірі 120 000,00 грн. Сторони встановили, що в розмірі посадового окладу працівника вже враховані ті види матеріального заохочення, що відображають характер та інтенсивність роботи члена правління Товариства (режим роботи, виконувані функції, робоче навантаження, попередні досягнення, відпрацьований стаж, професійна майстерність тощо), і в подальшому не можуть бути додатково нараховані (виплачені) працівнику. Працівнику може виплачуватись річна премія. Виплата працівнику річної премії здійснюється за результатами оцінки індивідуальних показників ефективності, що встановлюються на поточний рік, та виключно за умови прийняття відповідного рішення комітетом з кадрів та винагород, а в разі якщо цей комітет не сформовано - наглядовою радою Товариства. Рішення оформлюється протоколом засідання комітету з кадрів та винагород, а в разі якщо цей комітет не сформовано - протоколом засідання наглядової ради Товариства.

55. Річна премія працівника встановлюється в розмірі до 480 000 грн, що складає 100 % усього розміру річної премії (пункт 5 додатка до контракту).

56. Працівнику можуть сплачуватись інші місячні премії (заохочення) за рішенням наглядової ради Товариства (пункт 9 додатка до контракту).

57. Рішенням наглядової ради АТ «Миколаївгаз» (протокол засідання від 12 травня 2023 року № 12/05-2023) встановлено голові та членам правління Товариства премію (заохочення) за перші чотири місяці 2023 року, зокрема директору з капітального будівництва - 1 242 240 грн.

58. З копії наказу АТ «Миколаївгаз» від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про нарахування та виплату премії» вбачається, що, зокрема, ОСОБА_1 - директору з капітального будівництва належить виплатити премію за підсумками роботи за рік (період - за перші чотири місяці 2023 року) у розмірі 1 242 240 грн.

59. Наказом АТ «Миколаївгаз» від 15 серпня 2023 року № 1079-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з 16 серпня 2023 року з посади директора з капітального будівництва, члена правління АТ «Миколаївгаз» згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП України; наказано головному бухгалтеру нарахувати та виплатити згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідну допомогу в розмірі шести середньомісячних заробітних плат, компенсацію невикористаної відпустки за 18 календарних днів.

60. Рішенням наглядової ради АТ «Миколаївгаз» (протокол засідання від 21 серпня 2023 року № 3/23) вирішено скасувати рішення наглядової ради Товариства від 12 травня 2023 року, оформлене протоколом № 12/05-2023 [про виплату премії (заохочення)].

61. Товариство при звільненні видало ОСОБА_1 - директору з капітального будівництва розрахунковий листок за серпень 2023 року, відповідно до якого їй нараховано 4 012 795,10 грн, з яких: 3 668 182,08 грн - вихідна допомога;

163 783,26 грн - компенсація за невикористану відпустку; 14 435,00 грн

- одноразова премія за надання послуг з технічного обслуговування; 5 029,00 грн - одноразова премія за продаж газового обладнання; 43 418,80 грн - оклад; 117 946,96 грн - оплата по середньому заробітку. Всього утримано 782 495,05 грн, з яких: 60 191,93 грн - військовий збір; НДФЛ 722 303,12 грн. Всього виплачено 244 059,87 грн, з яких: 4 048,34 грн - одноразова премія за продаж газового обладнання; 11 620,17 грн - одноразова премія за надання послуг з ТО;

86 966,81 грн - аванс; 141 424,55 грн - чергова виплата з погашення боргів. Борг за підприємством на початок місяця становив 141 424,55 грн, а на кінець місяця

- 3 127 664,73 грн.

62. 30 серпня 2023 року АТ «Миколаївгаз» виплатило ОСОБА_1 928 342,74 грн (платіжна інструкція від 30 серпня 2023 року № 913).

63. АТ «Миколаївгаз» видало наказ від 12 вересня 2023 року № 1221-ос «Про скасування наказу від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про виплату премій».

64. На підставі рішення наглядової ради АТ «Миколаївгаз» (протокол засідання від 21 серпня 2023 року № 3/23) видано наказ АТ «Миколаївгаз» від 24 серпня 2023 року № 1141-ос «Про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 від 15 серпня 2023 року № 1079-ос», виконання якого покладено на головного бухгалтера.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(І) Межі розгляду справи касаційним судом

65. Касаційний цивільний суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

66. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

67. Велика Палата Верховного Суду перевірила в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

(ІІ) Оцінка аргументів, зазначених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права

68. Предметом касаційного перегляду в цій справі є питання наявності підстав для стягнення на користь працівниці з відповідача-роботодавця невиплачених при звільненні сум грошової компенсації за всі не використані нею дні щорічної відпустки та вихідної допомоги, а також застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Щодо обов`язків роботодавця при звільненні працівника

69. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

70. У разі припинення трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 названого Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України).

71. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки»).

72. Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами (далі - відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки та виплати вихідної допомоги (підпункти «а», «є» пункту 1 Порядку).

73. Порядком визначені такі правила:

- обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (абзац перший пункту 2); у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2);

- при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абзац перший пункту 3);

- суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт (абзац другий пункту 3); премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати (абзац третій пункту 3);

- при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків (підпункт «о» пункту 4); при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абзац дев`ятнадцятий пункту 4).

- нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (абзац перший пункту 5);

- нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8).

74. Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивачки) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

75. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

76. На підставі аналізу наведених норм права можна дійти такого висновку. Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо). Зокрема, у випадку розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України працівник набуває право на отримання грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної та додаткової відпусток, а також на вихідну допомогу, які обчислюються виходячи із середньої заробітної плати. Спосіб обчислення такої плати визначений Порядком.

77. Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

78. Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

79. Необхідність формування єдиної правозастосовної практики зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

80. Зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 колегія суддів дійшла висновку про збереження за судом права на зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, керуючись, зокрема, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

81. Натомість Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 дійшов протилежного висновку, зазначивши, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

82. Така розбіжність у судовій практиці найвищої судової інстанції створює стан правової невизначеності, підриває єдність судової системи, що є неприпустимим з огляду на завдання суду касаційної інстанції забезпечувати сталість та єдність судової практики.

Правова природа відповідальності за статтею 117 КЗпП України як компенсаційного механізму

83. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

84. Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

85. Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки

(статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

86. Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

87. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

88. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі

№ 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

89. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законодавчі зміни, внесені Законом № 2352-IX

90. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

91. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

92. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

93. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

94. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

95. Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

96. Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

97. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

98. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

99. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

100. Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

(ІІІ) Щодо відступу від висновків Верховного Суду

101. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

102. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

103. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 8 червня 2021 року у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)].

104. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

(ІV) Щодо розгляду касаційної скарги

Щодо компенсації за невикористану відпустку

107. При вирішенні спору в частині вимоги про стягнення з АТ «Миколаївгаз» компенсації за невикористану відпустку суди першої та апеляційної інстанцій установили, що розрахунковим періодом для обчислення середнього заробітку є 12 місяців, що передують місяцю звільнення (із серпня 2022 року до липня 2023 року), що відповідає положенням абзацу першого пункту 2 Порядку. Суди також дійшли висновку, що до розрахунку середньої заробітної плати згідно з пунктом 3 Порядку підлягає включенню одноразова премія в розмірі

1 242 240,00 грн, виплачена позивачці у травні 2023 року на підставі пункту 9 додатка до контракту.

108. За результатами перевірки обґрунтованості зазначеної позовної вимоги суди з`ясували, що розмір компенсації за невикористану відпустку становить

163 783,26 грн, а її невиплачена частина (заборгованість) - 61 261,02 грн. Враховуючи вказане, таку вимогу суди обґрунтовано задовольнили частково.

Щодо вихідної допомоги

109. Вирішуючи спір у частині вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Миколаївгаз» вихідної допомоги, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

110. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині безпідставності урахування заохочення (премії), виплаченого позивачці у травні 2023 року, під час обчислення середньої заробітної плати для визначення розміру вихідної допомоги, адже відповідно до положень абзацу третього пункту 2 Порядку розрахунковий період такої допомоги становить 2 місяці, що передують звільненню, тобто червень та липень 2023 року.

111. Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції, задовольняючи таку позовну вимогу частково в розмірі 282 832,50 грн, помилково не врахував положення абзацу дев`ятнадцятого пункту 4 Порядку, включивши до розрахункової бази суми оплати за дні відряджень у червні та липні 2023 року, що призвело до завищення середньоденного заробітку. За результатами усунення такої помилки та перевірки зазначеної позовної вимоги, суд апеляційної інстанції встановив, що Товариство виплатило вихідну допомогу в повному обсязі 30 серпня 2023 року, а тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення недоплаченої суми вихідної допомоги при звільненні у цій частині.

Щодо оспорювання наказів

112. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи спір щодо розміру належних звільненому працівнику сум, дійшли висновку, що дії АТ «Миколаївгаз» зі скасування наказу про преміювання та здійснення перерахунку вихідної допомоги і компенсації за невикористану відпустку, вчинені після дати припинення трудових відносин, не створюють правових наслідків для працівника та не можуть змінювати обсягу його прав, набутих на момент звільнення.

113. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що, оспорюючи накази Товариства, позивачка обрала неефективний спосіб захисту, адже задоволення таких вимог не призведе до відновлення майнових прав, які вона вважає порушеними.

114. Велика Палата водночас зауважує, що оспорювані накази Товариства не вплинули на результат вирішення спору в частині позовних вимог про стягнення сум компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги. Визначальним для судів першої та апеляційної інстанцій були порушення правил, установлених Порядком, допущені при розрахунку сум, заявлених до стягнення.

Щодо відповідальності за затримку розрахунку

115. Суд апеляційної інстанції, остаточно встановивши наявність заборгованості лише в частині компенсації за невикористану відпустку, керуючись принципом пропорційності та врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі, співмірній до розміру фактично допущеного порушення.

116. Суд апеляційної інстанції встановив, що в період із 17 серпня 2023 року до 17 лютого 2024 року заборгованість існувала лише в частині компенсації за відпустку (61 261,02 грн). Суд визначив, що ця сума становить 4,56 % від загального розміру належних при звільненні виплат (1 341 979,10 грн). Керуючись принципом пропорційності, суд зменшив відшкодування до суми, співмірної з порушенням. Отже, суд апеляційної інстанції стягнув 46 537,64 грн, що становить ті ж 4,56 % від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні (1 020 560,64 грн).

117. Велика Палата Верховного Суду вважає, що підхід, застосований судом апеляційної інстанції, забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення АТ «Миколаївгаз» несправедливих та непропорційних майнових втрат.

118. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи в порядку касаційного провадження. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не свідчать про неправильне застосування норм статей 116 117 КЗпП України при вирішенні спору в цій справі. Також ці судові акти не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, на які посилалася позивачка в касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

119. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

120. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень суду першої інстанції у незміненій і нескасованій частині та суду апеляційної інстанції - без змін, адже ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

121. Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

122. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

123. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то перерозподілу судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року та рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 лютого 2024 року у незміненій і нескасованій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

О. А. Губська С. О. Погрібний

І. В. Дашутін Н. С. Стефанів

Л. Ю. Кишакевич Т. Г. Стрелець

В. В. Король О. В. Ступак

С. І. Кравченко І. В. Ткач

О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич

М. В. Мазур Н. В. Шевцова